Історія села Вишеньки
28.12.2015
Автор: Криворучко М.П., Гуменюк Н.М.
Село Вишенька, Хмільницького району (колишнього Уланівського), Вінницької області, бере свій початок з глибокої давнини. Розташована Вишенька внизовині, через яку протікає невеличка річка Гнилець, що бере початок джерел сусіднього села Слободи Кустовецької, і є притокою річки Сниводи, яка впадає в Південний Буг.
За народними переказами, які дійшли до наших днів, село наше виникло в 16 столітті і мало назву Вільшанка.
Село спочатку було невеличке, нараховувало близько двох десятків дерев’яних будиночків. Головним заняттям населення було землеробство, бджільництво. Цьому сприяли родючі ґрунти, сприятливий клімат, густі гаї. Як відомо з загальної історії, в 16 столітті вся Правобережна Україна була під владою Польщі. Наше село теж не обминуло це лихо, вся місцевість була охоплена полум’ям визвольної боротьби. Свідками національно-визвольної війни (1640-1654) під проводом Богдана Хмельницького можуть бути козацькі могили, які збереглися до нашого часу, на колгоспних ланах в бік села Листопадівки.
В 17 ст. багато зарубіжної шляхти,яка була на службі у великих магнатів, одержували за службу землю. Великий шмат цієї землі дістається шляхтичу Вишеньківському, який стає володарем села Вільшанка. Пан Вишеньківський перейменовує село Вільшанку на Вишнівку, а згодом на Вишеньку.
В кінці 17 століття, на початку 18 –го володіння Вишеньківського переходять у власність польського шляхтича Пеньковського. В цей час село налічувало більше 40 дворів.
Пан Пеньковський будує в селі великі маєтки з підземними ходами, які на випадок вибуху народного гніву змогли б вберегти його від розправи. Деякі будівлі пана Пеньковського збереглися до наших днів.
Відомо, що в 1749 році, в центрі села була побудована на кошти поміщика Пеньковського і прихожан, дерев’яна церква. Пани Пеньковські входили в склад реакційних елементів шляхти Барської конфедерації.
Повертаючись в ті старовині роки в селі поля називалися та по сьогодні називаються іменами панів: «Гребівщина», «Хутір Жигалевича», «Білецького».
Ці назви пішли від того часу,коли царизм відкривши «останій клапан», щоб врятувати своє безнадійне становище, дозволив селянам про давати і купляти землю, виходити з общин на відруби і хуторі, щоб розв’язати земельну кризу і разом з тим створити собі опору на селі. Але це було доступним лише заможній верхівці селян, яких було одиниці. Такими багатіями в селі були Жигалевич, Грибівський і Білецький. Вони скуповують землі і відходять на хутори. Крім них були ще інші багатії, які скуповували земельні наділи не тільки у своїх односельчан, а й у поміщиці Гессе, яка замінила свого чоловіка. Це були: Копитко Михайло – 60 га, Пославський – 60 га, Хоменко Сидір – 60 га, Карпович Іван – 40 га, Поліщук Юхим – 60 га. т а ін.
5 лютого 1920 року народний уряд Української Радянської соціалістичної республіки своєю постановою передав трудовому народові землю, віками знедолені вишень чани стали господарями своєї землі.
23 лютого 1923 року на зборах громадян села Вишеньки вирішено було створити колективне господарство «Зоря», керівником якого був обраний Тимощук Давид, секретарем – Загинай Дмитро. В колектив вступили зразу 13 сімей. Починали з невеликого: було 8 коней, 2 воли, січкарня, молотарка, 2 жниварки, 4 вози, 2 сівалки, 2 катки, 4 культиватори, 8 боріні 4 плуги. Орної землі було 91 га, і 20 гасаду.
У 1027 році друга частина селян об’єдналися в товариство поспільному обробітку землі (ТСОЗ) під назвою «Жовтень», організатором якого був Ткачук Кузьма Дмитрович.
Під кінець 1929 року колектив ні господарства «Зоря» та «Жовтень» об’єдналися вартіль під назвою «Комінтерн», головою якого став Міщук Василь Миколайович.
1930 року Вишенька була повністю колективізована.
22 червня 1941 року наш народ вперше почув слово «фашист». Розпочалася війна. На всю країну прозвучав клич «Вставай страна огромная, вставай на смертний бой». Всі вишеньчани пішли у військкомат, а звідти на фронт.
26 лютого 1944 року, в с. Вишенька, червоноармієць Олексій Володимирович Полін виконуючи своє бойове завдання, жертвуючи молодим життям, накрив своїм тілом амбразуру ворожого дзоту.
5 березня 1944 року с. Вишенька, Уланівського району визволено від німецько-фашистських загарбників. Під час окупації та при відступі фашисти нищили і руйнували все колгоспне господарство, культурні та господарські приміщення, заподіяли збитків на суму 82 млн. крб. по цінах до 1961 року.
В 1949 році колгосп села Вишенька об’єднався з колгоспом Червоний Степ, а в 1958 році до їх складу влилися хлібороби колгоспу «Пролетар», села М. Остріжок.
Так утворилася велика сільськогосподарська артіль «Шлях до комунізму», яка мала в своєму розпорядженні 3899 га землі, із них – 3324 орної. На полях колгоспу працювало 23 трактори, 10 зернових комбайнів, 15 автомашин. Урожай зернових та зернобобових культур в 1965 році склав 23, 2 ц. з га. Прибутки колгоспу складали 651850 крб. Господарство колгоспу спеціалізувалося в основному на вирощуванні зернових, технічних культур та тваринництві.
У грудні 1991 року вишенчани прийняли активну участь у референдумі. 90 відсотків населення проголосувало за самостійну і незалежну Україну. І зразу ж після проголошення України незалежною почався занепад господарства, культури, не стало обігових коштів, почали занепадати колгоспи, знизився життєвий рівень населення, не видавали заробітну плату, пенсій. В 1995 році вийшов Указ Президента про паювання землі. У 1997 році розпочалося розпаювання колгоспних земель нашого села. На ґрунті цього утворилися фермерства, дрібні сільськогосподарські підприємства та одноосібники.
Розпаювали і майно колгоспу, фермери отримали техніку, мали чим на перший випадок обробляти землю.
Змінилося за останні роки село, невпізнаною стала доля його жителів. На сьогодні місцеві фермери орендують землі, придбано багато нової техніки, засівають всі поля,збирають високі врожаї, ведуть підсобні господарства і радіють прийдешньому дню. Поговоріть сьогодні з будь – яким хліборобом, він вам розповість про свої будні і свята, поділиться планами на майбутнє.
